Богдана Світлик-Литвинко – письменниця, воїн, дипломат

Богдана Світлик-Литвинко- «Доля»

(24 квітня 1918 р.  - 29 грудня 1948 р.)

    Тисячі надзвичайно обдарованих дівчат і жінок найкращі роки молодого віку віддали праці в лавах ОУН та УПА, поклали своє життя на священний вівтар державної незалежності і соборності України. Однією з найвизначніших героїнь самостійницького руху 1930-1960-х років стала  Богдана Світлик.

     Народилася  Богдана-Марія Світлик у 24 квітня 1918 року в Перемишлі. Але через кілька років сім’я переїхала до Львова. Мати Марія вела домашнє господарство,батько Юліан був приватним урядником, згодом залишився без роботи і займався сезонними заробітками.

      Після закінчення чотирьох класів народної школи імені Б. Грінченка Богдана вступила до гімназії Сестер Василіанок, де провчилася до шостого класу. Далі перейшла в гімназію Рідної Школи імені Кокорудзів, яку закінчила з відзнакою 4 червня 1936 року. Відразу вступила гуманістичний факультет Львівського університету, вивчала класичну філологію (грецьку мову та латинь). Початок Другої світової війни перервав її навчання, а в умовах більшовицької окупації спроба вступу на юридичний факультет була незавершеною – довелося відійти за кордон, оскільки за нею вже шукало НКВД.

      Від 1931 року Богдана Світлик була членом ОУН. В некролозі, який, правдоподібно, написав « Петро Полтава», повідомляється, що  дівчина вже на чотирнадцятому році життя вступила до юнацьких структур ОУН. До 1937 р . працювала провідником жіночих гімназійних ланок Організації. Навесні 1939 року була заарештована і тортурована польською поліцією.

    Стрийко Богдани  батьків брат  Олесь Світлик 15 лютого 1994 р. в листі-спогаді  писав до сина  Богдани Андрія: « Родичі Твоєї блаженної  пам’яті  Мамці і мої в першій мірі старалися дати освіту дітям. Прийшли  1937 і  1938 роки , які через Гітлера потрясли Європою… В тому часі прибула до нас   у Судову Вишню.-   блаженної пам’яті Дануся на літні ферії, з якою провели ми час переважно над водою. Пригадую собі, як ще помагала моїй матері вдома. Була весела. Вела вечорами різні розмови із старшими…І так по двох тижнях від’їхала до Львова. В повітрі висіло вже марево війни,і нагло прийшла вістка, що Данусю поляки арештували в дорозі до Гданська. Про ці події розказала мені Дануся в 1941 році, по повороті до Львова. За побут у Бригідках знаєш точно».

     Дівчина відзначалася високим і шляхетним гуманізмом навіть у ставленні до своїх ворогів . Після розвалу Польської держави слідчі, охоронці та агенти, що працювали в тюрмі на Бригідках  і майже систематично знущалися над українськими в’язнями, у тому числі й над Богданою Світлик, цілком умотивовано боялися відплати. Але Б. Світлик, яка від цих осіб зазнала нелюдських катувань і принижень, заявила: «Дурням мстити не будемо». Вважала  їх тупими виконавцями волі окупаційних політиків.

    Із виходом на волю як виявлений член ОУН перейшла на Закерзоння, викладала у Холмській гімназії.   Виконує там мало помітну і ще менш відому підпільну працю…Там, у Засянні, дівчина знайшла своє коротке щастя у коханні. Вона познайомилася із Зеноном Литвинком, сином стрийського залізничника з походження і послідовним  українським націоналістом за переконаннями. Після шлюбу скромне весілля справили в Балигороді. Та не довго були разом.  У червні 1941 року  З. Литвинко пішов із Похідними групами ОУН на Південь України. Повернувся восени того ж року через Одесу і Румунію до Львова, де тоді жила й працювала дружина. Там 29 грудня 1941року року Богдана народила сина Андрія. Незабаром подружжя переїхало до Жидачева, де й охрестили свого первістка. Тут же Богдана передає свою  чотиримісячну дитину на виховання своїй мамі , яка усиновила його і дала інше прізвище. Мама Марія з дитиною переїхала в інше місто, а Богдана  пішла в підпілля.

       В Організації Українських Націоналістів Б. Світлик- Литвинко й далі продовжувала виконувати відповідальні доручення. Зокрема, у Львові в 1944 році була провідником жіночої мережі ОУН міста.

     Найбільше ж її організаційний, літературно-мистецький та публіцистичний хист виявився у роки її невтомної праці у збройному підпіллі ОУН і УПА. Від 1945 року співпрацювала з Головним Осередком Пропаганди ОУН(ГОСП). Виступала під псевдами «Доля», «Марія Дмитренко», «Ясна», «Світла», «Світляна». Саме тоді у друкованому органі УПА «Повстанець» за підписом «М.Дмитренко» з’явилася, безперечно її авторства, стаття під назвою «Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права» (передрукована у першому томі київської серії Літопису УПА).У 1946 році співпраця поглибилася і Богдана Світлик – Литвинко стала членом ГОСП.  З листа колишньої підпільниці  Дарії Малярчин до полковника Василя Кука відомо, що ця важлива інституція від 1944 року до другої половини травня 1948 року містилася у лісах  біля села Корчин  Сколівського району  на Львівщині, але й тоді була не на одному й тому ж місці. Правдоподібно, від 1946 до початку квітня 1948 року ГОСП  перебував  у спеціально збудованій криївці, що складалася з трьох сполучених між собою приміщень на горі Кичері. Очолював осередок Петро Федун-«Север», після квітня 1948 р.- «Волянський» (найбільше відомий під псевдом  «Петро Полтава»).

     На пам’ятнику, що стоїть у с. Корчин, викарбувані такий текст: «У Корчинських лісах на горі Кичері з 1944 по 1947 рр. знаходився Головний Осередок Пропаганди ОУН-УПА , Бюро інформації  Української Визвольної Ради і друкарня на чолі з П.Полтавою. Тут у 1945 і 1947 роках відбулись дві організаційні наради УГВР за участю  Романа Шухевича ( «Тараса Чупринки»,)     Д. Грицая («Перебийноса»), Д. Маївського («Т. Косара»), О.Гасина («Лицаря»), П.Федуна («Полтави»), О. Дяківа («Горнового»),Б. Світлик (« М. Дмитренко»,»Доля»), С. Кузьменка («Степового»), « Волоса», «Семенюка», «Нечая». Охорону осередку вела боївка Івана Корчинського  (« Корчака»).   

   Участь Б. Світлик- Литвинко в цих нарадах   коментування не потребує, бо ж і без того вказує на  її становище в повстанських структурах, і на той авторитет, який мала ця талановита жінка в найвищих керівників ОУН і УПА.

     Багатьом тисячам сучасників і ще більшій кількості їх нащадків  нариси, кореспонденції, новели й оповідання Б. Світлик- Литвинко допомагали й допомагають пізнавати правду про героїку, жертовність і дивовижну витривалість борців за волю України. Вони друкувалися у повстанських періодичних виданнях «До волі», «Ідея й чин», «Самостійність». У двох останніх вона працювала редактором інформаційної частини. Такі ж обов’язки виконувала наприкінці життя у випусках бюлетенів  журнального типу під назвами «Осередок Пропаганди та Інформації при Проводі Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Бюро Інформації  Української Головної Визвольної Ради (УГВР)». Паралельно Б. Світлик –Литвинко виконувала обов’язки зв’язкової між керівником ГОСП Петром Федуном та провідником ОУН –УПА на українських землях Романом Шухевичем.

      Саме у період роботи в Головному Осередку Пропаганди  були написані усі відомі новели Б. Світлик, хоча можна припустити, що вона писала літературні твори і в гімназії чи університеті. Найшвидше – у 1946 р.- з’явилася друком збірка «На смерть, не на життя», підписана , як і усі інші твори, літературним псевдонімом «Марія Дмитренко». Передмова до неї датована 6 березня 1946 року. Невеличка брошура (58 сторінок книжкового формату у машинописному варіанті) містить дев’ять новел, частина з яких пізніше була передрукована у літературному журналі «До волі». 

     Наступного 1947  р. Дрогобицька округа ОУН видала оповідання «Михайлик», яке згодом було передруковане у 1949  році так званою «Друкарнею імені Лопатинського в Стрию»(та ж Дрогобицька округа). Ще пізніше оповідання «Михайлик» ще п’ять разів перевидавалося в еміграції, було перекладене англійською мовою ,а в 1993 р. вийшло друком і в Україні. Навіть це свідчить про постійну велику популярність цього твору серед читачів. Не менш цікавим є і оповідання «Учителька»,яке було надруковане в першій половині 1948 р., а в сучасній Україні видавалося вже двічі. Оповідання «Михайлик» і «Учителька» тепер учні читають на уроках літератури рідного краю. Як свідчила керівник підпільного Українського Червоного Хреста Катерина Зарицька, твори Марії Дмитренко редагував відомий український літературознавець М. Драган. Лише у третьому числі часопису «До волі» за 1949 р.( уже посмертно)  надруковано її  короткі, але психологічно  і художньо дуже вдалі чотири образки із життя українців - учасників і симпатиків руху, у тому числі й дітей, під спільним заголовком «Підслухане й підглянене».

     Священний героїзм і благородна жертовність українських повстанців були настільки масові й характерні, що авторці не треба було довго шукати прототипів.  Кожен день боротьби вписував до історії України нові імена хоробрих лицарів волі на всіх теренах бойових дій.

     Російсько - більшовицькі  окупанти добре розуміли, яку загрозу для їхньої імперії тероризму і людиноненависництва становлять видання ОУН- УПА. Тому за підпільними осередками пропаганди та їх друкарнями постійно шукали ще з більшою завзятістю, ніж за бойовими командирами УПА та провідниками ОУН.

    Влітку 1948 р. ГОСП перемістився в околиці села Брязи (тепер Козаківка Долинського району Івано –Франківської області). 28 грудня того ж року  спеціально підготовлена група НКВД виявила місце постою осередку.  З боєм прориваючись  крізь густі заслони більшовиків, група  повстанців, у складі якої перебувала й Б. Світлик-Литвинко,  подолала понад двадцять кілометрів заваленого  великими снігами карпатського бездоріжжя і дуже виснаженою дійшла до села Либохора ( тепер Стрийського району на Львівщині). І тут мужня українка, як свідчать сучасники й очевидці, ціною власного життя вирішує уможливити іншим повстанцям відірватися від погоні. Вони рятується втечею вверх річкою на гору Пасіковець.  Богдана заходить на селянське подвір’я . За свідченням очевидця  Кирейта Ярослава, 1939р.н., його мати розуміє, кого зустрічає і намагається врятувати: помагає роздягнутись, дає селянську сорочку і ховає на печі. А ще випускає худобу, щоб та затоптала сліди. Енкаведисти спочатку минули хату, але потім, на превеликий жаль, здогадалися , що хтось міг залишитися, і повернулися. Зайшли в хату, один офіцер взяв на руки хлопчика (Кирейта Ярослава) і, прикриваючись ним та стріляючи з-поза нього, підійшов до печі.   Йому на підтримку кидаються інші енкаведисти. Ціла зграя проти однієї жінки… Богдана вистрілила собі у висок. 

        29 грудня 1948 року  злочинні  московські  кулі обривають життя обдарованої повстанської новелістки. Тіло вбитої героїні перегнули через хребет коня, прив’язали й повезли до Брязи . Куди його опісля поділи- невідомо. 

      За сумлінну повстанську діяльність  Б Світлик- Литвинко нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги. 

       У статті «Ще одна невідома?», надрукованій в газеті «За вільну Україну»

18  серпня 1992 року, розповідалося про молоду письменницю-члена ОУН-УПА Марію Дмитренко (псевдонім) . Її справжнє прізвище вважалося невідомим. На цю статтю відгукнулася Лідія Квашина з Херсонщини, яка в особі героїні впізнала свою сестру. Цю думку підтвердила Наталя Шухевич, сестра Романа Шухевича –командувача УПА.

    Влітку 1993 р. Лідія Юліанівна Світлик-Квашина із сином Богдани Андрієм Юліановичем Світликом, котрий лише через 52 роки дізнався, хто його справжня мати, приїхали в Либохору (фото додається). В цьому ж році був поставлений пам’ятний знак біля хати, де загинула письменниця. Восени на Покрову 1994 року в урочищі «Доля» цей пам’ятний знак був освячений.

Використана література

1. Дем’ян Г. Український народ про генерала Романа Шухевича – Тараса Чупринку // «Шлях перемоги». 1997. 17 липня.

2. Матіїв М. Письменниця, воїн, дипломат. // «Бойківська думка». 2008. 13-19 квітня.

3. Матіїв М. «От де, люде, наша слава, слава України…» // «Бойківська думка». 1994. 17 грудня.

4. Мороз В. Новелісти українського підпілля. – 30 вересня 1999 р.

5. Мороз В. Невідомі документальні джерела до біографії Богдани Світлик-Литвинко // Воля і Батьківщина. 1997. № 2.